Генуезька конференція
Англія, яка шукала вихід з кризи, повинна була повернути Росію в якості покупця на світовому ринку. Генуезька конференція давала таку можливість. Англійським прем`єр-міністром Ллойд-Джорджем було дано згоду на скликання конференції, куди поряд з Болгарією, Німеччиною, Угорщиною та Австрією були запрошені і представники Росії.
Однак таке рішення викликало в реакційних колах Франції різкі протести. Давалася взнаки і ворожа позиція по відношенню до нової, Радянської, Росії, і страх відновлення Німеччини. Кабінет бріара змушений був лягти. Посада прем`єра отримав Пуанкре. Не маючи можливості виступати проти запланованої конференції відкрито (згоду на скликання було вже дано), він вирішив відтягувати дату, шукаючи можливість остаточного зриву з`їзду.
В Лондон був направлений меморандум із заявою про можливість участі Франції тільки в разі прийняття Росією всіх умов Канському резолюції і виключення змін в договорах з Німеччиною і іншими переможеними країнами. Росія повинна була визнати всі колишні борги, встановити для в`їжджають іноземців пільги і дозволити іноземним капіталістам вести вільну діяльність на своїй території. Власне, йшлося про введення в Росії ("пустелі, створеної Радами") Режиму капітуляції.
Дипломатичний маневр виявився успішним. Реакційними колами Англії, що побоювалися самостійних переговорів між Росією і Францією, було дано згоду. На рішення вплинуло бажання якнайшвидшого врегулювання становища, що склалося на Близькому Сході: греки, підтримувані Англією, явно зазнавали поразки.
Конференція в Булоні, що відбулася 25.02.1922, остаточно визначила: Генуезька конференція переноситься. А поки в Лондоні скликається нарада експертів з метою обговорення технічних, економічних і політичних питань. Це було початком створення єдиного фронту Англії і Франції проти Рад.
Але французька дипломатія не хотіла зупинятися на поступки Англії. Наступною її метою було створення антирадянського фронту в прибалтійських країнах. І 17 березня між Естонією, Латвією, Польщею та Фінляндією підписується ще один договір. Суть його полягала в зобов`язаннях не укладати договори, які можуть бути спрямовані проти однієї з тих, хто підписався країн, і в оповіщенні союзників про укладення договорів з іншими державами (аж до надання тексту цих договорів). Зрозуміло, мова знову йшла про Росію.
Але Франції та цього було мало. Хіба могла відбутися Генуезька конференція до того, як до антирадянського блоку приєднається ще й Мала Антанта?
У Белграді призначається ще одне попереднє нараду, після чого міністр Чехословаччини Беніш відвідує спочатку Париж, а слідом і Лондон, повідомляючи про визнання пропозиції Пуанкре, згідно з яким конференція в Генуї не обговорює питання репарації і мирні договори, а крім того, виключає визнання Радянського уряду. Однак Белград підтримує бажання Ллойд-Джорджа відновити торговельні відносини з Росією, рекомендуючи утриматися від агресивних випадів. В результаті довгих обговорень згода була досягнута.
Генуезька конференція остаточно була призначена на 10 квітня і тривала до 19 травня в присутності представників 29 країн: Південно-Африканського Союзу, Нової Зеландії, Індії, Австрії, Канади, Естонії, Японії, Швейцарії, Швеції, Чехословаччини, Фінляндії, Франції, Королівства словенців, хорватів і сербів, Румунії, Португалії, Польщі, Нідерландів, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Латвії, Литви, Італії, Ісландії, Іспанії, Греції, Німеччини, Данії, Угорщини, Албанії, Болгарії, Великобританії, Австрії та РРФСР (роботою якої керував Ленін із заступником Чичеріним). США від участі відмовилися.
Але конференція в Генуї пішла зовсім не так, як очікувалося "по той бік" дипломатичного фронту. Радянська сторона заявила, що визнає економічне співробітництво, але не змінить принципам комунізму. Росія взяла до відома і в принципі визнала Каннську резолюцію, але бажає залишити за собою право внесення поправок в обмін на надання найбагатших концесій іноземним капіталістам, вказавши в той же час на неможливість відновлення господарства в умовах повислої загрози війни. Внесене з радянської сторони непередбачене пропозицію про роззброєння викликало замішання.
Барту відкрито висловлював незгоду. Інші представники, начебто схвалюючи саму ідею, боялися висловлюватися відкрито. Франція виявилася ізольованою.
Тривалі суперечки і досить хитке становище змусили німецьку делегацію коливатися. Боячись можливості угоди між Росією і Антантою, Німеччина вирішила підписати Раппальский договір, розірвав навколо Росії кільце економічної блокади. Антанта відреагувала настільки бурхливим невдоволенням, що Німецька делегація стала просити Росію повернути підписаний договір, однак, природно, отримала відмову.
Мало того, з боку Рад надійшла заява про визнання довоєнних боргів в обмін на анулювання боргів військових (і відсотків) і надання Росії фінансової допомоги.
Під час обговорень радянських пропозицій розгортається закулісна боротьба між ворогуючими нафтовими монополіями - американської та англо-голландської, результатом якої стає меморандум з вимогами припинення антикапиталистической пропаганди з боку Росії (про антирадянську пропаганду замовчувалося) - збереження нейтралітету в конфлікті греко-турецком- визнання всіх, крім військових, долгов- відшкодування збитків після конфіскації.
Бельгія і Франція вважали умови меморандуму неприпустимо м`якими і відмовилися від підпису.
Радянська сторона відповіла на меморандум лише через кілька днів, заявивши, що одностороння відмова від пропаганди її не влаштовує. Крім того, Росія нагадала про висунутому нею пропозиції запросити на конференцію представника Туреччини, що могло б вплинути на становище в Азії. Що стосувалося боргів і реституції, то тут російська сторона залишилася стояти на своєму. Мало того, було внесено пропозицію про заснування змішаної комісії, яка дозволила б вирішити спірні питання.
Генуезька конференція 1922 р була близька до зриву через непримиренність Антанти. Ллойд-Джордж, побоюючись звинувачення в зриві конференції, вхопився за останній пункт радянського меморандуму і запропонував-таки призначити комісію, яка розгляне з`явилися розбіжності. Орієнтовним часом збору двох комісій (з боку російських і неросійських) був призначений червень 1922 року. До цього часу було запропоновано утриматися від всіх агресивних випадів і актів. На прийнятті цього рішення Генуезька конференція та закінчилася.
