«Воскова персона», короткий зміст: «авансцена» історії »
Це розповідь про раптову, несподівану смерть Петра Першого, який не залишив спадкоємця на престолі, про думках і почуттях, охоплювали перших людей держави, зарівшіхся на владу. У повісті (те ж саме являє нам її короткий зміст) "воскова персона" Тинянов по главам представить характери діячів тієї епохи (Катерини, Меньшикова, Ягужинского) і відтворить її похмуру атмосферу.
Содержание
Глава перша - вмирати важко
«Але ж ще недавно було Піто. Так, як Піто! »А ось тепер він іде. Важко вмирає государ Петро Олексійович. Один, зовсім один. З сну, з напівзабуття метушаться думки, які, він це усвідомлює, вже ніколи не втілити в справи. І чому він вмирає, знає: отруїли, підлі, спеціальне саме для нього готували пітьецо. Невже серед праць недороблених доведеться вмирати? І уві сні приходять думки. Праці для кого були? Для країни, для Вітчизни. Важка була ця ноша. На собі перетягував її з одного важкого місця на інше. Прокинувся вже в ранніх сутінках, один, усіма покинутий. Лежав без думок, але стало світлішати. І знову з`явилися думки: треба б в Сенат. У токарню б сходити, та сам не може, але справи в ньому бродять. І коли прокинувся зовсім, зрозумів: приходить йому кінець швидкий. Прощай, море і кортик з портупеєю, канати, вітрила, справа Навігацкой, морський вітер. Все бувай! І ти, прощай, чималий корабель. Руйнується все, що він зробив і завоював. Він плакав, але гніву не було. Так починається розповідь «Воскова персона». Короткий зміст першого розділу його говорить про страждання людини, що хворіє душею про справи держави з «великим старанням і піклуванням».
Живих же долали тільки життєве. Ясновельможний князь Меньшиков сумував, що немає справ, а значить, не біжать до нього гроші. Але і було страшно перед тією громадою, яка йому підвладна.
Прийшов Растреллі і випрошував у Меньшикова можливість зробити посмертну маску з імператора. Розповідь «Воскова персона» (короткий зміст) показує і дріб`язкові мислішкі людей, що прагнуть якось і собі відхопити «шматок».
Все, все знали, що Петро Олексійович скоро помре.
Глава друга - куншткамера
Починалося улюблене дітище ще в Москві, потім перевели в Санкпетерсбурк. Але народ мало заглядав, щоб подивитися на виродків, плаваючих в спирту. Тому кожному, хто приходив, стали давати горілку і цукерброди. І голови тут були заспиртовані, і немовлята, і опудала звірів, і мінерали, і бовдури, вириті з землі. По всій країні збирали указом і монстрів, і виродків. Але не тільки заспиртованих, а й живих людей показували. І були там шестипалий і двопалі виродки, прислуговували.
Глава третя - смерть
Було ні світло, ні темно, йшов сніг. Задзвонили - помер государ.
Глава четверта - кому бути?
Данилич місця собі не знаходив, поки не вирішив і Сенат не переконав - бути «царству бабиного». І в цей час в будинок тихенько увійшов пан Растреллі разом зі своїм підмайстром і пообіцяв імператриці зняти подобу напівбога. Через півгодини все було закінчено. Растреллі швидко поїхав в комору, де він зазвичай працював, розтопили віск і почалося ...
А Катерина спала і прокинулася Мартою. Все життя привиділася їй: і прийомні батьки, і корови в хліві, один люб`язний Монс, істинно люб`язний кавалер. Зробивши ранковий туалет, вийшла вона в парадну залу та плакати. Але дуже скоро втішилася з молодим офіцером. Розповідь «Воскова персона» (короткий зміст) передає, яку пустоголових і дурну жінку наблизив до себе і зробив імператрицею Петро Великий. Вона як була сільською дівкою, так нею і залишилася.
Тим часом робота Растреллі кипіла. Він замішував віск зі зміїної кров`ю, робив, переробляв, і, нарешті, портрет начорно був готовий. Одночасно він був і схожий, і не схожий. І через кілька днів в палаті під балдахіном сиділа воскова лялька, одягнена в парадні коронаційні одягу. Це так не сподобалося Катерині, що вона веліла обгородити «Петра» і боялася близько підходити до нього. Так він і сидів, всіма покинутий і непотрібний, поки не вирішили його визначити в куншткамеру. Там йому місце. «Воскова персона» (короткий зміст) по главам показує, що людей, врівень з Петром, в кінці життя його не було взагалі.
Глава п`ята - Ягужинський і Меньшиков
Павло Іванович Ягужинський, «государеве око», сумував. Він уцілів після перевороту, але був незадоволений. «Лагодити нагляд, щоб справа стояла і щоб воно йшло, і кого слід бити по руках». Даниловича метнуло високо, Остерман - темна людина, Апраксин - злодій, Голіцини, Долгорукова - боярська пиху, панове гвардійці - нахлебнічкі. Тепер він один. Може, з Сибіру повернути Шафірова, Шаюшкіна? Місто може запустеть до літа. Скажуть, що місце болотне, і розбіжаться.
Віск звезли в куншткамеру вночі. В палатах очистили великий кут і посадили. І все то - віск, не більше. Навіщо зроблений? Для чого сидить? Очі відкриті, під вікнами будинку, одягнений, взутий.
Розповідь «Воскова персона» (короткий зміст) по главам опише, як люди і боялися і не розуміли Петра Олексійовича, ні живого, ні мертвого ...
Олександр Данилович вознісся, а радості, азарту не було. Став «приручати» Катерину - вже дуже хотілося правити. Він став обережний, перестав насміхатися. «Така йому припала влада».
І ось в Сенаті трапився скандал: і крик, і лайка, і бійка. Це між першими людьми держави. Куди йти? У куншткамеру - до нього. Знявши капелюха, став Павло Іванович Ягужинський підходити. І встав віск, і зробив рукою благовоління. Генеральний прокурор став скаржитися, сказав, що його чекає арешт, і від кого? Від сина конюха! Тоді віск сіл на крісло, а Павло Іванович, зовсім втрачав сили і пішов.
Прибув туди і Данилич. Повільно пішов на віск, на подобу, а рука ляльки вказувала: геть. «Воскова персона» (короткий зміст) показує, як Петро керував своїми підданими і після смерті: так продовжує діяти страх.
Глава шоста - місту бути
Катерина, ставши імператрицею, зволила розважитися на перше квітня: в різних частинах міста розірвалися залпи. Всі забігали - не пожежа, який змете і арсенал, і місто, що не повінь чи? Катерина Олексіївна веселилася. А що? Траур скінчився. І їй було весело.
Сановито і багато одягнувся Меньшиков і поїхав до матінки.
Увійшов - відсахнувся, поруч з нею стояв Пашка Ягужинський і щось нашіптував на вухо. І Катерина сміялася. І поїде Павло Іванович не в Сибір, а послом до Відня. «Він розумів, що виграв, а перемоги немає».
А в куншткамере змінилося небагато. Віск і раніше стояв, вказуючи на двері. Навколо розмістилося все його, Петрове, господарство: собачки, конячка Лізетта, що носила його в Полтавській битві, папуга гвінейський.
Складний мова, відтворює лексику Петровської епохи, яким користується Юрій Тинянов. «Воскова персона» (короткий зміст) відтворює безглуздість терору, підозрілість як основу відносин і жах перед повним знищенням людської гідності.
Так закінчується розповідь, який відкриває розповідь про розпочаті після смерті Петра палацових переворотах. Після нього на престолі залишилися Романови, у яких не було жодної краплі російської крові.
