Ірина антонова: біографія, творчий шлях і сім`я
Життям, якою задоволений сам, і про яку з захопленням говорять інші, можна пишатися ... Ірина Антонова, колишній директор музею імені А. С. Пушкіна, має повне право на повагу з боку інших людей за свою діяльність на цій нелегкій посаді.
Содержание
Коротка біографія Ірини Антонової
Ірина Олександрівна народилася 20.03.1922 року в Москві, в сім`ї великих любителів мистецтва. Хоча її батько, Олександр Олександрович, колишній революціонер, був тільки електриком, його любов до театру виявилася палкою і передалася доньки. Від матері Іди Михайлівни, музиканта по класу фортепіано, вона успадкувала любов до музики. У батька було потяг не тільки до театру (він навіть брав участь в аматорських постановках), але і до скловиробництв, що стало його справжнім покликанням.
Завдяки новій професії батька Ірина Антонова з батьками з 1929 по 1933 рр. жила в Німеччині, де вивчила німецьку мову настільки, щоб читати німецьких класиків в оригіналі. Після того як нацисти прийшли до влади, сім`я Антонових повернулася в Радянський Союз.
Після закінчення школи Ірина вступила до Інституту історії, філософії та літератури в Москві, який закрився, коли почалася війна. Ірина Олександрівна закінчила курси медсестер і всю війну пропрацювала в госпіталі.
Після війни Ірина Антонова закінчила цей інститут в рамках МГУ, в який його перевели, і стала одночасно працювати і навчатися в музеї імені А. С. Пушкіна, при якому в той час перебувала аспірантура. Спеціалізація Антонової - італійське мистецтво епохи Відродження.
У 1961 році, будучи старшим науковим співробітником музею, вона отримала призначення на посаду його директора, який займала більше 40 років.
Чоловік - Овсій Йосипович Ротенберг (1920-2011), мистецтвознавець, який тривалий час працював в Інституті історії мистецтвознавства, доктор наук. Син Ірини Антонової - Борис - народився в 1954 році. Коли йому було 7 років, він захворів, після чого так і не оговтався. Зараз пересувається виключно в інвалідному кріслі. Це важкий тягар для кожної матері, не виняток - і Ірина Антонова. Син Борис хворий вже більше 40 років.
Робота в музеї в 1960-і
Майже весь свій час Ірина Олександрівна присвячувала музею, що було зовсім нелегко за часів застою, коли мистецтво мало напрямок виключно на прославляння ідей партії. Щоб керувати, а тим більше організовувати виставки в музеї західного мистецтва, потрібно певну мужність, коли в країні діяв закон цензури.
Її роботу в 60-і роки можна назвати сміливою і новаторською, так як західне мистецтво, особливо сучасне, було не в пошані у радянської влади. У ці роки, йдучи врозріз з думкою Міністра культури Фурцевої і політикою партії, вона проводила такі сміливі виставки, як показ робіт Тишлера, Матісса. З її легкої руки в музеї стали проводитися музичні вечори, на яких звучали Стравінський, Шнітке, Рахманінов, але ж їх не жалували радянське керівництво.
Ще в цей період вона ввела Віпперовскіе читання, присвячені її вчителю і колишньому науковому керівнику музею Віппера Б.Р.
Пушкінський музей в 1970-ті
Ірина Антонова стала тією людиною, під чиїм керівництвом була проведена повна реорганізація залів та експозицій.
Завдяки їй були проведені безпрецедентні на той час виставки - в одному залі помістили роботи зарубіжних і вітчизняних портретистів. Відвідувачі могли подивитися і порівняти роботи, наприклад, Сєрова і Ренуара одночасно.
У 1974 році Ірина Антонова наполягла на тому, щоб із запасників музею були вилучені і виставлені на огляд картини західноєвропейських художників з колишніх колекцій меценатів Щукіна та Івана Морозова. Вони пролежали в запаснику десятки років і завдяки Ірині Олександрівні їм були відведені відреставровані зали на другому поверсі будівлі Пушкінського музею.
В кінці 70-х почалося більш щільне співробітництво з музеями та виставками західних країн. Завдяки роботі, яку провела Ірина Антонова, музеї «Метрополітен» (Нью-Йорк) і інших країн змогли надати роботи великих художників на огляд радянським глядачам.
Музей в період перебудови
У 80-е і 90-е роки виводить на новий рівень Ірина Антонова Пушкінський музей. Виставки картин стали приймати масштаб світового значення. Так, виставка «Москва-Париж» була оголошена подією 20 століття, так як на ній вперше виставлялися роботи Казимира Малевича, Кандінського і інших художників, які в СРСР були заборонені.
Разом з експонатами Ірині Олександрівні вдалося побувати в багатьох країнах, зустрічатися з там видатними людьми, інших їй пощастило супроводжувати по залах улюбленого Пушкінського музею: Міттеран, Рокфеллер, Ширак, Хуан Карлос, Оппенгеймер, король і королева Нідерландів.
Щоб привернути публіку в музей, їй доводилося весь час генерувати нові ідеї. Так, задумка поєднувати музику з образотворчим мистецтвом переросла в спільну творчу роботу Антонової з Ріхтером «Грудневі вечори».
Великі музиканти грали в залах установи, що вивело його на зовсім інший рівень як в очах світової громадськості, так і в оцінці радянської публікою ролі музею в культурному житті країни.
«Золото Шлімана»
Однією з найбільш скандальних виставок музею образотворчих мистецтв імені А. С. Пушкіна стала виставка 1996 року «Золото Трої». Багато західних і вітчизняні діячі мистецтва вважали, що цією виставкою була заплямована її біографія. Антонової Ірині пред`являли звинувачення в замовчуванні правди про вивезене в 1945 році з Німеччини золота Трої, про який раніше Радянський Союз заявляв, що не має до нього ніякого відношення.
Замовчувань в радянській історії було більш ніж достатньо, але зазвичай історичні цінності поверталися на свою батьківщину. Так було з творами з Дрезденської галереї наприклад.
Те, що золото було вилучено із запасників на загальний огляд, стало показником відкритості нового уряду Росії.
ювілей музею
У 1998 році було з розмахом відсвяткували сторіччя закладки музею імені А. С. Пушкіна. У 1898 р на закладці першого каменю був присутній Микола Другий. Святкування відбувалося у Великому театрі і зазначалося грандіозним концертом кращих музикантів, співаків і танцюристів.
Завдяки своєму директору Пушкінський музей встав в один ряд з такими значними «вогнищами» культури, як Лувр, Ермітаж, Метрополітен, Прадо, Британський музей та інші.
Пушкінський музей в новому тисячолітті
З початком нового століття в музеї стали відбуватися множинні зміни. Так, він значно розрісся завдяки Ірині Олександрівні. На території з`явилися нові музеї - імпресіоністів, приватних колекцій, Дитячого центру. Але, за словами директора, цього мало. Якщо враховувати, що колекція Пушкінського музею налічує понад 600 000 творів мистецтва, з яких в оглядових залах виставлено тільки 1.5%, то для повноцінної роботи потрібно будівництво справжнього музейного містечка.
На розширення музею були виділені кошти, так що з часом він цілком зможе стати справжнім містом мистецтва і культури.
Сім`я Ірини Антонової
Нечисленна сім`я, тим не менше, мала для неї велике значення, особливо Борис Антонов, син Ірини Антонової. Талановитий хлопчик, він радував своїми успіхами батьків, знав багато віршів напам`ять, швидко розвивався. У ті часи, коли перша дитина народжувався у батьків, яким за 30, його вважали пізнім.
Син Ірини Антонової захворів в семирічному віці. Після цього, як вона сама зізнається, будь-які проблеми і негаразди стали здаватися їй дрібними і незначними.
Лікування у кращих лікарів не допомогло, і сьогодні Борис - заручник інвалідного крісла. Ірина Олександрівна сподівається, що знайдеться людина, яка буде піклуватися про сина, коли її не стане. Сьогодні Антонової 93 роки, але це активна, творча і цілеспрямована жінка все ще працює.
Тепер вона президент музею імені А. С. Пушкіна і продовжує активно брати участь в його житті. Так само вона входить до складу радників президента Россіійской Федерації.
заслуги
Сьогодні за плечима Ірини Олександрівни понад 100 публікацій, робота в музеї, величезний внесок у культурний розвиток країни. За її заслуги їй присуджені ордена Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «За заслуги перед По батькові» 1 і 2 ступеня, вона дійсний член Російської та Мадридської академій, має французький орден Командора мистецтва і літератури і італійський «За заслуги».
Вона була не тільки директором великого музею, а й вела викладацьку діяльність в інституті східних мов у Парижі, в відділенні мистецтвознавства в МГУ, в Інституті кінематографії.
Протягом 12 років Антонова була віце-президентом ради музеїв при ЮНЕСКО, а зараз вона його почесний член. Спільно з видатними культурними діячами країни є постійним членом журі незалежного конкурсу «Тріумф».
У свої роки Ірина Олександрівна постійно ходить на театральні постановки, концерти, в цирк. Звичку двічі в тиждень ходити на культурні і подають їй відповідні ще в дитинстві прищепили батьки. Вона дуже любить балет, музику, театр, із задоволенням водить машину. Саме автомобіль Ірина Антонова називала своєю фортецею.
